ПАНІЧНА АТАКА ТА СТРАХ У ДІТЕЙ.

 - відчуття нестачі повітря або задухи;

- запаморочення, хиткість або млявість;

- прискорене серцебиття;

- тремтіння або дрижання;

- потовиділення;

- нудота або неприємні відчуття в животі;

- відчуття оніміння або поколювання;

- припливи тепла/холоду;

- біль або дискомфорт у грудях;

- страх смерті;

- страх втратити контроль чи збожеволіти.

ПЕРША ДОПОМОГА:

1. Повільно вдихаємо через ніс. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

3. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

4. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі...)

" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "

" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "

"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

" Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

5. Рахуємо подумки

від 100 до 1.

6. Згадуємо слова пісні чи вірша.

7. Говорити дитині, что відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху (панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм

8. Дітям з 8 років можна розповісти все як є (звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати і запевняти, що ви завжди поруч (полоскотати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму (рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0 - все у ігровій формі ) , подивитись хороший мультик на телефоні (зараз можна)

9. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.

Асистент вчителя в інклюзивному класі: основні ролі та завдання

 

Роль асистентів педагога в роботі інклюзивного класу є надзвичайно важливою і полягає у наданні допомоги вчителю та дітям, в тому числі й дітям з особливими потребами у навчанні. Асистенти педагога забезпечують:

1. Надання допомоги вчителям в організації, підтримці та впровадженні навчально-виховного процесу;

2. Моделювання додаткової позитивної ролі для учнів, належних і ефективних міжособистісних комунікаційних навичок (вербальних, невербальних);

3. Моделювання безпечної практики роботи та реагування на непередбачені ситуації в міру їх виникнення;

4. Розширення навчальних можливостей для дітей;

     5. Індивідуалізований підхід до навчання дітей та надання індивідуальної уваги           окремим учням;

6. Управління поведінкою учнів, проведення спостережень відповідно до вимог вчителя;

7. Додатковий час для вчителя для планування, навчання та оцінки навчального процесу;

8. Більшу послідовність у процесі викладання; 

9. Кращий моніторинг та оцінку прогресу у навчанні та розвитку дітей;

     10. Моделювання організаційних навичок та підзвітності, дотримання основних правил та процедур, прийнятих у навчальному закладі.

Обов`язки асистентів педагога:

 - Допомагати окремим учням у виконанні навчальних завдань, розроблених вчителем;

- Здійснювати нагляд за дітьми під час їх перебування в їдальні, на ігровому майданчику тощо;

- Надавати допомогу у здійсненні моніторингу прогресу дітей;

- Допомагати у роботі малих груп або індивідуально з окремими дітьми в той час, коли вчитель працює зі всією групою або іншими дітьми;

- Надавати допомогу у підготовці навчальних матеріалів;

- Допомагати у проведенні тестів, інших видів перевірочних робіт (підрахунок балів тощо);

- Допомагати вчителю у проведенні спостережень, здійсненні відповідних записів;

- Допомагати вчителю у вирішенні проблемних ситуацій та управлінні поведінко учнів у класі;

- Проведення інструкцій, розроблених вчителем;

- Співпраця з вчителем у процесі розроблення розкладу;

- Застосовувати та підтримувати стан обладнання в класі, включаючи проектор тощо.

Приклади модифікації навчальної програми вчителем на основі рекомендацій асистента вчителя та інших професіоналів.

Приклад 1 Фізіотерапевт повідомив вчителя фізкультури, що учень може безболісно піднімати руку не вище рівня голови. На прохання вчителя фізіотерапевт порадив йому які види діяльності той чи інший учень може виконувати без надмірних зусиль. Взявши до уваги поради фахівця, вчитель вніс зміни до деяких вправ, щоб уникнути небезпеки під час їх виконання й таким чином надати учневі можливості виконати вимоги програми.  Приклад 2 Асистент вчителя надав інформацію про те, що учневі важко даються завдання, які виконуються в класі. На основі спостережень асистента вчитель склав і провів кілька тестів, встановив проблему і так спланував види діяльності та вправи, щоб вони відповідали рівню розвитку та потребам цього учня.

Приклад 3 Психолог проінформував вчителя, що одному з учнів важко пригадувати інформацію, яка надається лише в усній формі. Після отримання такого сигналу, вчителька змінила спосіб подачі матеріалу, намагаючись використовувати інші способи – візуальний, та інші.

Що асистент вчителя НЕ повинен робити. НЕ повинен нести відповідальність:

• Планування навчальної програми, уроків тощо (лише допомагає).
• Звітування перед батьками чи опікунами, перед представниками керівних органів управління.
• Бути єдиною особою, відповідальною за навчальний процес у класі.
• Відбір навчальних матеріалів чи вибір методів навчання.
• Оцінювання роботи учня чи досягнутого прогресу.
• Оцінка роботи іншого персоналу.
• Проведення діагностики учнів.
• Виконувати лише роботу з «важкими» учнями протягом більшості часу.
• Нести повну відповідальність під час екскурсій.
• Супроводжувати дітей в медичні заклади без належного дозволу на це з боку адміністрації навчального закладу.

 

 

 

АУТИЗМ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ

Аутизм (розлади  аутистичного спектру (РАС) - це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. 

Серед найбільш визнаних методів корекції проявів аутизму в дітей - АВА - терапія

(поведінковий прикладний аналіз).

Наявність аутизму може втановити лише компетентна команда фахівців на основі врахування усіх компонентів діагностичних критеріїв щодо РАС.

- Дитина рідко втановлює зоровий контакт.

- Виявляє значно менше цікавості до навколишнього світу, ніж від неї сподіваються.

- Не наслідує ігри інших дітей, поведінку дорослих.

- Розвиток мовлення дитини не відповідає її вікові.

- Механічно повторює почуті слова.

- Не реагує на прості вказівки.

- Має стереотипні рухи, наприклад, крутить головою, погойдується.

- Надмірно боїться різких звуків, часто затуляє при цьому долонями очі і вуха.

<script async src="https://pagead2.googlesyndication.com/pagead/js/adsbygoogle.js?client=ca-pub-5265607104943703"

     crossorigin="anonymous"></script>

«ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ ЗІ СТРАХАМИ»

Існує чимало причин, що викликають страх у дитини: 

Дитяча фантазія. У малюків багата уява. Не можна залякувати казковими персонажами - бабайкою або Бабою-Ягою.

Сімейні конфлікти. Постійні сварки батьків, агресія між членами сім’ї, викликають тривогу у дитини. Це може перетворитися на стійкі страхи.

 

Тривожність батьків. Якщо батьки самі багато чого бояться, це передається дитині (Не бігай, не лізь, зламаєш ногу!). Дитина, як правило, чує тільки другу частину – інформацію про небезпеку. Так, вона не завжди розуміє, що конкретно їй загрожує. Але страх і тривога вже міцно сидять в ній.

 

Порушення прихильності. Якщо дитина не відчуває надійної опори в особі близьких, не впевнена, що батьки зможуть її захистити і прийти на допомогу в будь - якій ситуації, у неї виникає цілий ряд страхів. В цьому випадку порушується базове дитяче почуття безпеки, малюк перестає довіряти навколишнього світу.

 

У подоланні дитячих страхів дуже багато залежить від батьків. Головне правило – не ігнорувати! Якщо помітили, що дитина чогось побоюється, краще прояснити це. Психологи рекомендують:

 

1. До страхів дитини ставитися з усією серйозністю, якими б безглуздими вони не здавалися.

 

2. Потрібно говорити про страхи, щоб з’ясувати, чого малюк боїться. При цьому в розмові не потрібно акцентувати увагу на якомусь конкретному страху.

 

3. Не слід лаяти і карати за “боягузтво”. Цим тільки погіршите ситуацію, треба запевняти дитину в тому, що поруч з вами вона у безпеці.

 

4. Спробуйте м’яко переконати її, використовуючи власний досвід. Наприклад, розповідайте про те, як ви теж боялися цього в дитинстві, але вам вдалося перемогти страх.

 

5. Не виробляйте у дитини “звикання” до страху! Якщо вона боїться темряви, не залишайте її в темній кімнаті. Наслідки таких дій можуть бути сумними для її розвитку і здоров’я.

 

6. Відволікайте свою дитину якимось цікавим заняттям або грою.

 

Хороший спосіб впоратися зі страхом у дитини - придумати про цей страх казку зі щасливим кінцем. Також почуття можна намалювати, зліпити. Це може бути щось конкретне або абстрактне. Нехай вона подивиться на свою скульптуру і вирішить: що  хочеться з нею зробити? Які відчуття виникають, коли вона дивиться на неї? Скульптуру можна зім’яти, розчавити кулаком… Запитайте, як змінився страх після того, як дитина з ним щось зробила.

Потрібно з розумінням поставитися до почуттів дитини. Іноді цього достатньо.

 

 

Пісочна терапія "Малюємо на піску"

Пробуючи малювати піском, діти швидше освоюють букви і цифри, геометричні фігури, вчаться розрізняти поняття «право» і «ліво», відрізняти день і ніч, пори року. Такі заняття допомагають набагато ефективніше навчати дітей. Пісочна терапія в дитячому садку сприяє розвитку наочно - образного мислення, сприйняття і пам'яті, тактильної чутливості і дрібної моторики рук.

Переглянути відео можна за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=emwrVZX_4p8&t=2s

МАЛЮВАННЯ НА СНІГУ

        

Малювання на снігу – це дуже захоплююче заняття на свіжому повітрі.                          За допомогою кольорових фарб і пляшечок, засніжену поверхню можна зробити яскравішою, а проведення часу – цікавим і веселим.

ПРОБЛЕМИ САМОРЕАЛІЗАЦІІ ОСОБИСТОСТІ

 

Питаннями самореалізації цікавилися видатні люди. В роботах Аристотеля є багато міркувань про значущість цього явища, наприклад: «Щастя досяжне через реалізацію потенційних талантів людини».

Проблема самореалізації була аспектом вивчення американського психолога А. Маслоу. Вчений вважав, що необхідність людини в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації закладеного потенціалу знаходиться на самому верхньому рівні, «прикрашаючи» піраміду потреб. Маслоу вважав, що задоволення цієї найвищої потреби – найбільш складне завдання у порівнянні з подоланням початкових рівнів: потреб фізіологічної природи (потреба в їжі і воді, у відпочинку), в безпеці і соціальних аспектах (дружби, любові, повазі). На думку психолога, дістатися до такої високої «планки» піраміди вдається не більше 4% людської популяції, при цьому задоволення навіть на 40% спраги самореалізації, особистість відчуває себе щасливою.

Не всі вчені поділяють точку зору автора «Ієрархії потреб» щодо такого розподілу по значущості потреб особистості. Однак не підлягає сумніву факт: реалізація людиною наявного потенціалу, успішне застосування на практиці знань і навичок в значущих для особистості сферах діяльності – незмінна складова щасливого життя особистості.

На шляху становлення особистості та її кінцевої мети – самореалізації, часто виникають серйозні психологічні проблеми, викликані явним невідповідністю між енергетичним потенціалом, інтелектуальними можливостями, рівнем набутих навичок і знань і ступенем актуалізації умінь в реальності. В силу різних обставин: важких або нездоланних перешкод зовнішнього середовища (наприклад: проживання в зоні затяжного військового конфлікту), що заважають внутрішніх чинників (наприклад: поганий зір з природною обдарованістю до малювання) справжні здібності людини не збігаються з бажаним кінцевим результатом діяльності. Це розбіжність можливостей, прагнень, бажань з фактичним становищем у житті особи призводить до виникнення відчуття незадоволеності, а у деяких людей потенціює патологічні відхилення психіки.

Різке припинення перспективи втілити існуючі вміння в життя є для людини сильним стресовим фактором. 

Самореалізація: складові успіху

С. Мадді в результаті багаторічних досліджень у своїй теорії особистості привів характеристики повноцінно функціонуючого людини. Він описує особистість, здатну на самореалізацію як особу:

·             володіє свободою дій у будь-яких життєвих ситуаціях;

·            відчуває самостійний контроль над життям;

·             рухливу, що має високі адаптаційні ресурси;

·             діючу спонтанно у прийнятті рішень;

·             має творчий потенціал.

Не всі психологи однозначно трактують вищевказані характеристики людини як необхідні риси, якості, умови для самореалізації особистості. Проте очевидно, що для досягнення успіху необхідна не стільки вроджена обдарованість, а скільки придбані властивості: цілеспрямованість, впевненість у собі, розуміння мети, рішучість, працьовитість, життєвий азарт. Самореалізація можлива на тому рівні розвитку людини, коли особистість відкриває і розвиває свої здібності, усвідомлює пріоритети у своїх інтересах і потребах, має певний набір якостей характеру, готова докладати певні вольові зусилля.

Самореалізація: рушійні сили

Які чинники мотивують людину на тривалу копітку працю для досягнення самореалізації? Як правило, людиною керують природні потреби і загальнолюдські цінності, серед яких:

·             необхідність у визнанні як члена соціуму;

·             потреба в повазі;

·             жага розвинути і продемонструвати інтелект;

·             прагнення створити сім’ю ;

·             мрія встановити спортивні рекорди;

·             прагнення зайняти гідну нішу в суспільстві;

·             необхідність позбутися від шкідливих звичок і стати фізично здоровою людиною.

Рушійні сили для самореалізації – зрозумілі і прості, ідеали людства – непорушні й різноманітні, тому процес втілення в життя своїх прагнень не має часових рамок.

Самореалізації особистості: життєві стратегії

Значущим умовою для самореалізації є вміння оперативно обирати, змінювати і видозмінювати стратегії, швидко адаптуватися до нових вимог, зберігаючи при цьому спокій і здоровий глузд.

Життєві цілі людини – поняття нестабільні і непостійні. Це пояснюється тим, що зі зміною віку, соціального статусу, стану здоров’я, рівня доходів змінюються потреби особистості, а отже, формуються нові цілі, що вимагають кардинальної зміни стратегій. Наприклад: школяр-старшокласник вибрав цікаву професію і прагне вступити в престижний університет. Його стратегія дій і сфера прикладених зусиль буде зосереджена в області придбання достатніх знань. Досягнувши першої ступені самореалізації, людина спантеличений потребою в отриманні посади в цікавій для нього галузі, подальшої адаптації в новій ролі, прагненні досягти професійних висот, відповідно коригується його життєва стратегія. Неважко передбачити, як зміняться цілі молодого чоловіка, коли він зустріне свою любов і відчує потребу самореалізації як чоловіка і батька.

Самореалізація: сфери втілення здібностей

Особистість використовує різні інструменти, щоб зайняти свою нішу в житті, досягти результатів самореалізації і отримати суспільне визнання. Людина розкриває свої здібності через професійну діяльність, творчість, заняття спортом, наукові вишукування, реалізовує себе в сім’ю та дітей.Існують різні сфери самореалізації, і проявити себе в найкращому світлі у всіх іпостасях – не зовсім реальна, хоча здійсненне деякими особами, завдання.

Професійна самореалізація – досягнення вагомих успіхів в обраній і цікавить особистість сфері трудової діяльності. Зокрема, може виражатися в зайнятті бажаної посади, виконання приносять задоволення професійних обов’язків. Термін може включати, однак не є ідентичним поняттю, професійну успішність, що означає в більшій мірі високий рівень заробітної плати, зайняття престижної посади.

Соціальна самореалізація – досягнення успішності у взаєминах у суспільстві, причому саме в такій кількості і якості, які приносять відчуття щастя людині, а не обмежуються мірками, встановлюваними соціумом. Наприклад, людина може відчувати глибоке задоволення від своїх дій, надаючи добровільну допомогу сиротам в дитячому будинку. У теж час, така волонтерська діяльність для деяких членів суспільства може здаватися марною тратою часу і сил.

Самореалізація для жінок часто трактується як істинним, природно закладеним призначенням представниць слабкої статі. Успішне здійснення жінкою потенціалу: зустріти свою любов, створити сім’ю, відбутися як мати, для більшості дам – необхідний компонент для відчуття себе щасливою особистістю.

Творча самореалізація включає в себе розкриття талантів не тільки в сфері мистецтва та творчості, але й успішне застосування своїх здібностей і знань в науковій діяльності. Досягти видимих успіхів, зробити видатне відкриття, створити геніальний шедевр – життєво важлива мета творчих натур.